Від ринку нам потрібно було перейти через міст над річкою Лохіні, пройти автомобільну розв`язку і вже там спробувати зупинити авто. Вітер був такий, що нас зносило, коли ми проходили через міст, незважаючи на те, що в кожного був наплічник, який важив більше десяти кілограм. Нащастя, що максимум через десять хвилин нам вдалось зупинити авто. Сігнагі знаходиться в стороні від центральних доріг, тому було б великим успіхом спіймати когось, хто їхав би прямо туди. А так два грузини брались довести нас до села Чалаубані, звідки було лише 15 кілометрів до Сігнагі. Вісімдесят кілометрів до цього села ми проїхали швидко, ще і отримали подарунок: коли Віка побачила вантажівки, заповнені доверху виноградом (нагадую, що це Кахетія, край виноградників) і сказала, що «я стільки винограду ще в житті не бачила, от би спробувати» – грузини зупинились біля першого ж продавця фруктів коло дороги, і купили їй два кілограми винограду - «это подарок вам». В самому Чалаубані машин було мало, ми стояли хвилин десять, аж поки біля нас зупинилось перше авто. Водій їхав не в Сігнагі, а в Земо Магаро, село неподалік від Сігнагі, та так хотів нас підвезти, що ми не могли йому відмовити. В Земо Магаро ми стали чекати на інший транспорт, але вечоріло, ніхто не їхав, і ми пішли в Сігнагі пішки. Невдовзі біля нас зупинилась машина і нас підкинули в центр міста.
Сігнагі. Як на мене – це найдивніше місто у всій Грузії. Воно було побудоване в XVIII столітті царем Іраклієм ІІ. Призначення міста важко уявити – адже воно розташоване не в долині, а на кількох невеликих гірських хребтах, а якщо врахувати, що біля підніжжя цих хребтів за 5-7 кілометрів від міста в Алазанській долині розташоване місто Цнорі, і логічніше було мешкати там – то можна припустити, що місто було побудоване як прихисток від набігів лезгінських племен з територій сучасного Дагестану і Чечні. Але тоді ще більше здивування викликає фортеця в Сігнагі (точніше, це не зовсім фортеця, а просто довга стіна з бастіонами), яка має форму нерівного кола. Місцевість, яка знаходиться всередині цього кола – це великий яр між двома хребтами, і постає питання – як можна побудувати житло всередині цих стін і навіщо вони були збудовані? Не дивно, що 90% містечка знаходиться поза межами цієї стіни.
Стіна з бастіонами в Сігнагі.
Та ж стіна, але вид на північ – на Алазанську долину.
Ось що знаходиться всередині цієї «фортеці». Як тут можна побудувати місто? Для чого була збудована ця стіна, якщо очевидно, що вона не є мурами міста?
Вид із одного з бастіонів на Алазанську долину. Вдалині видно Головний Кавказький Хребет. За ним – Дагестан.
Відбудувати це місто «під старовину» (на кшталт багатьох містечок в Зах. Европі) і зробити його туристичним центром – це була одна з ідей Саакашвілі. Реконструкція розпочалась в 2007 році і зараз майже завершена. Саме містечко маленьке, чисте, акуратне, тут немає проблем з проживанням, є інфоцентр. Але ось з розвагами і навіть кафе тут дуже скрутно. В Сігнагі гарно, але надзвичайно нудно. Не розумію, що тут можна робити більше одного дня, хіба як милуватися краєвидами (здається, що звідси видно половину Алазанської долини). Особливих визначних місць поблизу немає (окрім Бодбійського монастиря за кілька кілометрів від міста. Там знаходяться мощі св. Ніни, але ми туди не потрапили за браком часу). Якщо хтось подорожує автомобілем, то Сігнагі може бути хорошою опорною базою для поїздок по Кахетії, бо розташоване практично в центрі цього регіону, але для туристів, які подорожують автостопом (або громадським транспортом) – містечко дуже незручне для базування, бо сюди ходить дуже мало маршруток. Тому ми зупинилися тут лише на одну ніч. Про «унилість» Сігнагі свідчить і те, що ми повинні були чекати, доки звільниться місце в кафе, бо воно там було всього одне (з адекватними цінами). Саме в ньому ми останній раз сиділи і попрощались з росіянами, які так чи інакше складали нам компанію (чи точніше – ми їм складали компанію) протягом п`яти днів.
Вулиця Бараташвілі в Сігнагі.
Вулиця Горгасалі, яка знаходиться всередині Сігнагської Стіни.
Наостанок кілька слів про проживання. Ось скан листка з інфою про хостели, ґестхауси і готелі, який нам дали в інфоцентрі. Може комусь і згодиться. Ми заночували в ґестхаусі сім`ї Зандарашвілі по вул. Св. Георгія, 11 (це одна з двох вуличок, які знаходяться всередині Сігнагської стіни). Заплатили за ніч ми стандартно – по 15 ларі з людини. Умови нормальні, навіть Wi-Fi був.
Список ґестхаузів і готелів.
Наступного дня вранці ми вирушили в Телаві. З Сігнагі назад в Чалаубані добрались маршруткою, заплативши здається півтора ларі. Там досить швидко зупинили авто, водій якого їхав в Гурджаані і підкинув нас до цього містечка. Воно розташоване в самому центрі Алазанської долини і відоме своїм курортом Ахтала, де знаходиться єдиний в Грузії грязьовий вулкан (точніше навіть кілька, але вони дуже маленькі і розташовані поряд). Біля «вулканчиків» розбитий гарний, хоча і запущений парк, на території якого розміщені корпуси лікувального курорту (здається він вже не діючий).
Ахтала. Сам вулкан.
Невеликий гейзер в дії.
В Гурджаані ми вирішили доїхати до села Цинандалі маршруткою. Сорок кілометрів дороги між Гурджаані і Телаві – це «винний край». Будь-який хороший знавець грузинських вин має знати географію цього регіону напам`ять, адже тут що не село – то назва марки вина. Цинандалі, Мукузані, Вазісубані, Гурджаані, Ахашені, Напареулі, Алаверді тощо. Ми не могли не зупинитись хоча б в одному з цих сіл – і вибрали Цинандалі, адже саме з цього села розпочалась слава Грузії як винного краю і саме звідси розпочалась європеїзація Грузії. Цинандалі – це було родове селище князів Чавчавадзе. Князь Александр Чавчавадзе був відомим військовим часів Александра І, брав участь в війнах з Наполеоном, був в Парижі, а згодом приїхавши в рідну Кахетію вирішив «європеїзувати» її. Для цього в Цинандалі був побудований палац з європейським інтер`єром, перший винзавод за західним зразком, який дав поштовх розвитку тут професійного виноробства. Тут бували відомі люди і митці (наприклад Пушкін, Грібоєдов, який за кілька місяців до своєї трагічної смерті навіть одружився на дочці Александра Чавчавадзе, Ніно).
Палац князів Чавчавадзе.
Від Цинандалі до Телаві п`ять кілометрів, ми швидко зупинили машину, яка підкинула нас в центр міста. Звісно, ми відразу пішли в інфоцентр, де запитали про дешеве житло. Працівниця інфоцентру відправила нас до ґестхауза, який належить її батькові :) Ґестхауз знаходився в центрі міста, біля тенісних кортів (там якраз проходив міжнародний турнір і в нашому ґестхаузі жило ще двоє тенісисток з Києва). Умови були не ідеальні, Wi-Fi не було, але зрештою непогано. Ціна теж стандартна – 15 ларі з людини.
Телаві – це центр провінції Кахетія, древнє місто, в якому проживає десь двадцять тисяч чоловік. В самому місті і околицях багато історичних пам`яток. Телаві дуже вигідне для вивчення регіону, звідси зручно доїхати в практично будь-яку частину Кахетії (за винятком південної і східної, але там мало цікавих об`єктів). Ось інформація по маршрутках, які відправляються з місцевих вокзалів.
Розклад транспорту станом на кінець 2013 року.
Ми ночували в Телаві дві ночі, тож змогли добре вивчити місто. Мені сподобалось в Телаві, вважаю його одним з найгарніших міст в Грузії, з тих, які я бачив. Центр міста повністю відбудований і зараз більше нагадує якесь місто в східній Европі, аніж грузинське периферійне містечко. Головною вулицею в місті є проспект Іраклія ІІ, який починається біля пам`ятника Іраклію ІІ (пам`ятник добре відомий за кадром з фільму «Міміно», коли Рубік зупиняється біля нього і питає в місцевих, як проїхати до аеродрому), далі йде біля місцевої фортеці і закінчується центральним майданом біля Телавського муніципалітету.
Перші оборонні споруди на місці Телавської фортеці були збудовані ще в VIII ст., але остаточного вигляду вона набула в XVIII столітті за царювання Іраклія ІІ, останнього царя Кахетії і одного з трьох царів об`єднаного Картлі-Кахетинського царства (останнього, що реально правив, вже за три роки після його смерті це царство стало частиною Російської імперії). На території цієї фортеці був розташований і палац царя. Навпроти пам`ятника Іраклію, через дорогу, розташований сквер, в якому росте найстаріше дерево на території Грузії – 800-літній платан.
Пам`ятник Іраклію ІІ. На задньому плані – бастіон фортеці.
Фрагменти фортеці. Сама фортеця насправді доволі велика, квадратної форми, і щоб її обійти треба хвилин десять.
Центральний вхід у фортецю. Частина внутрішньої території зараз на реконструкції.
Найстаріший платан в Грузії, якому близько 800 років. Щоб його охопити, потрібно декілька чоловік. Мотузки, що звисають з дерева – це насправді світлодіодні кабелі. Дерево ввечері підсвічується.
Такі металічні скульптури з різних непотрібних речей (викруток, гайкових ключів, замків, лінійок, дверних ручок, деталей від велосипедів, різного роду арматури тощо) траплялись нам кілька раз в різних містах Грузії. Дуже класно і креативно.
На захід від центрального майдану розташований старий квартал міста – це довга вулиця Чолокашвілі і вузенькі вулички, які її пересікають. Тут цікаво побродити ввечері. На початку цієї вулиці знаходиться церква Гвтісмшобелі (або українською – Богородиці), її видно здалеку і можна взяти за орієнтир. Якщо від центрального майдану пройти кількасот метрів на північ (вулицею, яка розділена на дві половини, а посередині протікає невеличка річечка) – можна потрапити на місцевий ринок, біля якого розташована автостанція. Тут уже нічого не відреставровано і все має типово грузинський «досаакашвілівський» вигляд – досить брудно і занедбано.
Церква Гвтісмшобелі.
Містечко Телаві як і Сурамі – тісно пов`язане з нашою знаменитою землячкою – Лесею Українкою. Саме тут вона провела кілька місяців свого життя. Так сталось, що ми мешкали по сусідству з будинком, де понад 100 років тому, в 1909 році жила Леся Українка, важкохвора на той час. В Телаві є і пам`ятник Лесі Українці. Він розташований в чудовому міському парку за чотириста метрів від пам`ятника Іраклію ІІ. Я мрію, щоб такий парк був і у нас в Дубно. Все продумано, є лавочки, альтанки, сцена (на якій, коли ми туди підійшли, виступали дитячі колективи), впорядковані доріжки, оглядові майданчики (сам парк, який має назву Надікварі, розташований на пагорбі, з якого відкриваються чудові види на Алазанську долину і північний схил Гомборського хребта) і різні містки, камені і тому подібні штуки, біля яких дівчата влаштовують собі фото сесії :)
Будинок, де мешкала Леся Українка.
Пам`ятник Лесі Укранці в місцевому парку.
Неподалік від Телаві теж є багато чого цікавого – комплекс монастирів Шуамта (старий і новий), монастир в Ікалто, знаменитий монастир в селі Алаверді, Гремі, стародавня столиця Кахетії, місто Кварелі з фортецею і монастир Некресі неподалік нього тощо. Шкода, але ми не мали достатньо часу, щоб подивитись всі ці пам`ятки, тому обмежились двома – Гремі і монастирем Алаверді.
Зараз Гремі – це всього лише село в північній частині Алазанської долини, яке знаходиться за 18 кілометрів від Телаві прямо біля дороги Телаві-Кварелі. Однак в XV-XVII століттях Гремі – це було місто, столиця Кахетинського царства. Місто стало розвиватись наприкінці XV століття, але вже в 1615 році воно було зруйноване перським шахом Аббасом і з того часу місто вже не відбудовували. Зараз від міста залишилось не дуже багато – фортеця з церквою Архангелів Михаїла і Гавриїла (яку видно за багато кілометрів), руїни бань, двох церков, археологічна ділянка (очевидно, де існував один з кварталів міста). Ну і вже сучасні забудови – невеликий музей, фонтан і господарські будівлі. Вхід на територію фортеці (разом з квитком в музей) коштує 3 ларі.
Гремі. Фортеця з храмом. Вид із заходу.
Вид зі сходу.
Село Еніселі (село Гремі – трошки лівіше). На передньому плані видно каміння – рештки міського кварталу Гремі.
Невеличка церква, біля якої мешкає монах (як мінімум один). До неї підходити він нам заборонив.
Ще одна церква, на відстані приблизно 200 метрів від фортеці. Добре видно, що верх в неї добудований нещодавно. В церкві є досить великі крипти, як для церкви такого розміру.
Бані. Значною мірою відбудовані (якщо придивитись – видно нову кладку).
Так доставляли їжу для царя.
Царський туалет :)
Архітектурний комплекс Гремі. На передньому плані – музей.
Відвідати Гремі необхідно усім, хто подорожує по Кахетії. Це мабуть найпопулярніша історична пам`ятка Кахетії (разом з Сігнагі). Дістатись сюди дуже легко – будь-якою маршруткою, що йде в напрямку Кварелі. Ми так і зробили – до Гремі дістались маршруткою, назад автостопом. У нас були плани доїхати і до Кварелі, але втомлені сонцем (було дуже тепло, ідеальна погода для поїздок) ми вирішили краще погуляти по Телаві. Облінились ми наприкінці поїздки зовсім :)
28 вересня – важливий день для Кахетії. Цього дня кахетинці святкують свято Алавердоба (святкування може розтягнутись на кілька тижнів). Це свято тісно пов`язано із закінченням збору врожаю. Цього дня грузини цілими сім`ями з`їжджаються до монастиря Алаверді і тут розпочинаються застілля: збивають великі столи, накривають їх, тут же ріжуть баранів, роблять шашлики. Тому ми і вибрали цей день для нашої поїздки в цей монастир. Монастир Алаверді знаходиться коло одноіменного села за 22 км від Телаві неподалік від річки Алазані. Збудований цей величний храм (до будівництва храму Самеба в Тбілісі він був найвищим храмом Грузії) в XI ст. Історія монастиря насичена – кілька раз він був пошкоджений внаслідок повеней і землетрусів, в 1614 році його розграбував шах Аббас, кілька разів на храм нападали лезгіни. Зараз храм і монастир при ньому є центром Алавердської єпархії і головним храмом Кахетії.
Дістались до монастиря (і поїхали назад) ми маршруткою (вона була переповненою людьми). Дійсно, обабіч дороги біля монастиря люди вже влаштовували застілля.
Монастирський комплекс Алаверді. Хоча на фото здається, що людей поряд немає – насправді їх там дуже багато, мені ледве вдалось сфотографувати монастир так, щоб в кадр не потрапили люди.
Оглянувши монастир ми вирушили назад, бо вже ввечері планували бути в Тбілісі. В столицю ми вирішили їхати не дорогою через всю Кахетію, якою їздять маршрутки, а трасою через Гомборський хребет. Це майже вдвічі скорочувало нам дорогу – 90 км проти 145 км. Власник ґестхаузу люб’язно підкинув нас своїм авто на окраїну Телаві і там нам вдалось зупинити машину, водій якої завіз нас прямо в Тбілісі. Щодо дороги – то вона була у відмінному стані, хоча кілька невеликих фрагментів дороги в горах були чомусь неасфальтовані. Отже, ввечері 28 вересня, ми були в Тбілісі.
Немає коментарів:
Дописати коментар