Ми не бронювали проживання в Тбілісі заздалегідь, тому першим кроком став пошук житла. Вже з досвіду ми знали, що для цього найкраще звернутись в інфоцентр, який розташований в самому центрі міста, по проспекту Руставелі в приміщенні Національного музею.
Доїхати від автостанції до центру міста найпростіше на метро (в Тбілісі дві лінії метро). Біля центрального автовокзалу розташована станція метро «Дідубе», але знайти її не так легко – треба вийти з вокзалу, пройти на південь через ринок, а тоді повернути наліво. Простіше запитати когось з місцевих, ми так і зробили (до речі, станція «Дідубе» - наземна, її видно). Проїзд в метро коштує 50 тетрі, однак жетонів тут немає, вам треба купити пластикову картку за 2 ларі, і потім покласти на неї гроші. Це справді зручно – немає черг біля кас, поповнив раз картку – проводиш нею по сканеру на турнікеті, гроші знімаються, і ти проходиш. Зрештою, така система діє в Європі. Як бонус – з моменту оплати проїзду в метро ви маєте право 90 хвилин безкоштовно користуватись міськими автобусами (але не маршрутками!). Для цього достатньо в автобусі так само прикласти картку до лічильника, і якщо 90 хвилин ще не пройшло – грошей за проїзд він не зніме. Дуже зручно (в нас була лише одна картка, тому їздив так «на халяву» лише хтось один. Картка досі є у нас, наступного разу в Тбілісі нам не потрібно її купувати, достатньо буде лише поповнити).
Щодо схеми і розкладу руху автобусів – то існує супер сайт http://transiten.ttc.com.ge. Там можна подивитись як маршрут руху автобусів, так і розклад та зупинки по маршруту. Дуже корисний сайт для тих, хто хоче краще вивчити Тбілісі, особливо його околиці.
Схема ліній метро
В центрі ми чомусь вийшли на станції метро «Шота Руставелі» (хоча треба було вийти на «Тавісуплеба», це майже біля музею), і спустившись кількасот метрів донизу знайшли Національний Музей, в приміщенні якого знаходиться інфоцентр. Там нам дали інфу про хостели в центрі Тбілісі і ми пішли підшуковувати якийсь дешевий і непоганий варіант.
Список хостелів.
Щоб не повертатись до теми музеїв в Тбілісі, зроблю відступ і розповім про Національний Музей. У Тбілісі ми відвідали лише головний музей країни (а точніше головний корпус по Шота Руставелі, 3), на решту вирішили не витрачатись, хоча різних музеїв в місті – понад п`ятдесят. В головній будівлі музею розташований власне Національний музей Грузії і музей радянської окупації. Музей цікавий, дуже багато різних експозицій, але безумовно найцікавішою є експозиція в підвалі музею – де виставлені золоті і срібні вироби починаючи з II тисячоліття до нашої ери і закінчуючи сучасністю. Чесно кажучи, це треба побачити на власні очі, тому що деякі вироби, яким уже по дві тисячі років – вражають своєю майстерністю. Шкода, що в більшості музеїв (не став виключенням і цей) не можна фотографувати, а словами описати красу цих ювелірних виробів неможливо. Музей радянської окупації – назва говорить сама за себе. Музей цей часто згадують в Росії, і завдяки путінським ЗМІ він став чи не найвідомішим музеєм Грузії. Хоча насправді чогось надзвичайного там немає, але ті, хто цікавиться історією Грузії, повинні його відвідати обов`язково. Детальніше про нього: http://travelgeorgia.ru/335/. Вхід в Нацмузей дешевий – всього 5 ларі, а для дітей наприклад – лише 50 тетрі. Відвідати Національний Музей в Тбілісі – це обов`язковий пункт програми для всіх туристів.
Повертаюсь до пошуків житла. Спочатку ми пішли до хостелу, який мав назву «Rover Picnic», але чомусь мені він не сподобався (найцікавіше, що ми навіть не заходили в середину, тому можливо насправді там хороші умови проживання). Ми повернулися на проспект Руставелі і коло Оперного театру повернули наліво, та пішли під гору по вулиці Александра Чавчадзе - там в будинку № 11 було аж два хостели. Один з них називався «Bavly», ціна його була 15 ларі з людини за ліжко в 6-8 місному номері. Хостел нам дуже сподобався, тихий, чистий, з внутрішнім двориком, знаходиться в центрі міста, кімнати були порожні (в шестимісному номері першу ніч ми ночували удвох), і тому такий варіант нас більш ніж влаштовував (рекомендую цей хостел усім, особливо для тих, хто їде в Тбілісі компанією). Та справжній сюрприз чекав там нас на кухні, де ми побачили....Айрата! Така от несподіванка – з понад 50 хостелів, які є в Тбілісі ми потрапили саме в той, де поселився Айрат зі своїми друзями (вони вночі мали прилетіти з Москви). Він теж був в шоці :) Мабуть тому я не хотів навіть заходити в перший хостел, бо знав, що нам треба йти в «Bavly» :)
Ми планували в цьому хостелі мешкати не довше однієї ночі, бо один з моїх друзів порекомендував мені дешевий хостел (всього 5 ларі з людини!) «Romantik». Він знаходиться не в центрі міста, а в районі (неподалік від станції метро «Політехнічний університет», по вул. Долідзе, 46) Сабуртало. Та плани наші трохи змінились, бо в «Bavly» мешкав Айрат з друзями, та і хостел нам сподобався. Проте, з фінансами у нас вже було не густо, а в Грузії ще мали бути майже 10 днів, тому наступного дня вранці я вирушив на пошуки цього хостелу. Пішов я пішки і без мапи та фотоапарату (Віка зосталась в «Bavly»). Думав, таким чином краще вивчу Тбілісі. І таки дійсно добре вивчив район під назвою Ваке, бо я переплутав вулицю та хвилин сорок йшов по проспекту Чавчадзе, аж поки не дійшов до стадіону ім. Месхі (другий за величиною в Грузії, вміщує 24,5 тисяч глядачів, на ньому грає команда «Локомотив»). А майже відразу за стадіоном було українське посольство і окраїна Тбілісі – гориста місцевість, покрита лісом і новозбудовані котеджі (відстань, яку я пройшов – понад п`ять кілометрів). Назад я теж вертався пішки і все-таки знайшов цю вул. Долідзе. Відшукав необхідний будинок....і не побачив хостела. Лише після кількох хвилин пошуків я натрапив на сходи в звичайний підвал, виявилось що хостел в цьому підвалі. Перше, що я побачив, коли туди зайшов, це напис на дверях, що вхід туди грузинам заборонений (!). Ну я, здається, не грузин. Всередині я побачив двох негритянок, араба і жінку років так за сорок, яка мені нагадувала стару повію. Виявилось, що ця повія – адміністратор хостела :)) Спочатку я подумав, що вона є грузинкою, і спитав, чи не краще для неї говорити російською, але вона ледь не закричала «no russian», «do I look like a russian», що я зрозумів, що запитав те даремно. Вона була німкенею і показала мені хостел. Ну що сказати....для невибагливих піде. «Кімнати» - це кабінки з гіпсокартону і фанери, санвузол і душ – примітивні. Але є телевізор, wi-fi інтернет (як потім виявилось – дуже пристойний), і навіть вечеря (правда, вегетаріанська) входить у вартість. Я сказав, що ще повернусь – і пішов назад. Лише шкода, що я забув фотоапарат, бо під час моїх пошуків Романтіка було багато чого цікавого.
Щоб мати краще уявлення про Тбілісі – розкажу детально про його адміністративний поділ. Місто розтягнуте з півночі на південний схід вздовж річки Мткварі (Кура), і затиснуте з обох боків горами. Майже всі райони міста розташовані неподалік від річки, за винятком кількох спальних, які розташовані в долинах між горами. На півночі міста розташовані два спальні райони - Глдані-Надзаладеві і Дігомі. Нічого цікавого там немає, окрім хіба лише Тбіліського водосховища, більш відомого як Тбіліське море, яке розташоване біля Надзаладеві, та ми там не були.
Далі на південь йде район Дідубе-Чугуреті. Цей район відомий своїм автовокзалом, залізничним вокзалом, стадіоном ім. Пайчадзе (найбільшим в Грузії, 55 тисяч чоловік. На ньому грає місцеве «Динамо» і зб. Грузії) і ринком «Дезертирка», розташованим між стадіоном і зал. вокзалом (ми на ньому купляли різні солодощі і приправи). Південна частина району (яка має назву «Чугуреті») – це вже забудова кінця XIX століття. Це район прямих і довгих вулиць, на яких багатенько бутіків, театрів тощо. Чугуреті мені нагадує центральні районі Києва і по ньому варто прогулятись. Всього ж Дідубе-Чугуреті простягається вздовж Мткварі на п`ять кілометрів. На іншій стороні річки навпроти Дідубе і Чугуреті розташований район Ваке-Сабуртало. В Сабуртало немає нічого цікавого, окрім зоопарку, звичайний житловий район. На південь від Сабуртало розташований район Ваке, який я добре вивчив. Якщо хтось має час і бажання – можна прогулятись по цьому району до українського посольства, так як зробив це я. Біля стадіону ім. Месхі знаходиться досить красивий парк Ваке, з якого можна піднятись в гори (можна пішки, хоч це і довго, можна машиною, але найкраще канатною дорогою), де розташоване невелике Черепашаче озеро. Звідси відкривається дуже красивий вид на цей район Тбілісі.
На схід від Ваке розташований невеликий район, який називається Вера. Район забудований наприкінці XIX століття, нічого особливого тут немає (декілька церков, Tbilisi Concert Hall, парк Вера, оце мабуть і усе), але погуляти тут можна.
Пам`ятник Тарасу Шевченку, який розташований на межі районів Вера і Ваке, коло Тбіліського національного університету.
На південь від Вера знаходиться центральний район міста, де ми мешкали – Мтацмінда. Тут багато всього цікавого. Сам район розкинувся по обидва боки від проспекту Руставелі, між гірським плато Мтацмінда, на якому розташований однойменний парк (Мтацмінда – в перекладі з грузинської – «Свята гора»), і річкою Мткварі. На півночі він починається біля станції метро Руставелі (найглибшою в Тбілісі, 60 метрів завглибшки) і закінчується на майдані Тавісуплеба (що в перекладі означає – «Майдан Незалежності»). В цьому районі знаходиться кілька театрів (Оперний, Руставелі, Грібоєдова, Трагікомедії), два кінотеатри, адміністративні будівлі міста (в тому числі і стара будівля Парламенту), ряд музеїв (більшість корпусів Національного музею тощо), консерваторія, три парки (9 березня, 9 квітня і Деадена, в якому розташований новозбудований будинок Юстиції).
Будівля грузинського Парламенту. За часів Саакашвілі парламент був перенесений в Кутаїсі, але зараз депутати знову працюють тут.
Обеліск на площі Тавісуплеба (площа Свободи).
Пам`ятна дошка в парку "9 березня", на місці, де колись був Мухранський міст.
У парк розваг на горі Мтацмінда (її висота – 720 метрів) можна піднятись трьома шляхами – 1. маршруткою або автомобілем (але це треба об`їжджати гору), 2. фунікулером. 3. пішки. Ми спробували два останніх варіанти, спочатку піднімались пішки, бо під самою горою біля фунікулеру розташований Пантеон Мтацмінда, де поховані найвидатніші грузини (перший президент Грузії Звіад Гамсахурдіа; знамениті грузинські поети і борці за незалежність Акакій Церетелі і Ілія Чавчавадзе; класик грузинської літератури Важа Пшавела; політичний діяч і письменник XIX ст. Дмітрій Кіпіані; Мераб Костава, національний герой Грузії, радянський дисидент; грузинська акторка Веріко Анджапарідзе і десятки інших визначних людей Грузії – митців, науковців, акторів, політиків тощо. Також тут похована Катерина Геладзе, мати Сталіна та єдиний не грузин за національністю – Алєксандр Грібоєдов, автор комедії «Горе от ума»). Сам Пантеон розташований на території церкви Св. Давида.
Церква Св. Давида. Зліва видно ресторан на горі (і одночасно верхня станція фунікулера). Церкву дуже незручно фотографувати зблизька.
Могила Алєксандра Грібоєдова.
Напис грузинською «Акакі» - і всім все зрозуміло. Тут похований Акакі Церетелі.
Частина Пантеону. На передньому плані могила історика Ніколоза Бердзенішвілі, за ним видно бюст Кіпіані, надгробок у вигляді людини з розпростертими руками – на могилі Соломона Додашвілі, грузинського письменника і громадського діяча XIX ст. (помер він не в Тбілісі, тут був перезахоронений в 1994 році), збоку могила Васіла Бернові, грузинського письменника (надгробок у вигляді маски), і на задньому плані коло стіни стела і пам`ятник – там похований Ілія Чавчавадзе. Це лише приблизно сьома частина Пантеону.
Від пантеону на гору можна піднятись сходами, і це насправді не так легко. На горі знаходиться парк розваг з різними атракціонами, є чудовий оглядовий майданчик, з якого відкривається вид майже на весь Тбілісі. Біля оглядового майданчика знаходиться ресторан і верхня станція фунікулеру. Тут, на горі холодніше, аніж внизу, дув холодний вітер і було не дуже комфортно, тому ми довго не затримувались та поїхали фунікулером донизу. Щоб скористатись фунікулером, треба купити окрему пластикову карту, покласти на неї гроші і тоді вже пройти турнікети (все як у метро, тільки картка на метро і громадський транспорт тут не діє, і це, я вважаю, недолік). Вартість проїзду фунікулером – 2 ларі з чоловіка. На півдорозі є зупинка, де можна вийти на оглядовий майданчик (або спуститись до Пантеону, він поряд, зліва). З цієї зупинки можна також доїхати вверх або вниз, але вже за один ларі.
Тбілісі з гори Мтацмінда.
Бронзове дерево в парку Мтацмінда. Виглядає як живе! Якщо придивитись, на ньому видно бронзову білку і пташок.
На південь від Мтацмінди розташовані два райони – правіше, під горами – Сололакі, лівіше, понад річкою – Старе місто. Сололакі – це старий район з типовими тбіліськими вуличками, але цікавого тут мало (зате є дешеві кафе). Єдина цікавинка, яка знаходиться в цьому районі – бізнес-центр (а дехто каже, що і житло) олігарха Бідзіни Іванішвілі.
Вид на резиденцію Іванішвілі з Мтацмінди.
Ну а Старе Місто – назва говорить сама за себе. Це історичний центр Тбілісі, в якому туристів зазвичай більше, ніж самих грузинів. Старим Містом можна гуляти дуже довго, тут є багато всього цікавого. Це наприклад - фортеця Нарікала на горі над містом (до неї можна піднятись без проблем як пішки, так і канатною дорогою, яка починається по ту сторону річки Мткварі в невеличкому парку Ріке. Вартість поїздки на канатці – 1 ларі). Укріплення на місці фортеці були збудовані ще півтори тисячі років тому, але більш-менш сучасний вигляд фортеця отримала в XVI-XVII століттях, хоча треба зважати на те, що в 1827 році вона сильно постраждала внаслідок землетрусу.
Фортеця Нарікала, вид з оглядового майданчику біля церкви Метехі.
Мури фортеці.
Храм св. Георгія. Церква на цьому місці існувала дуже давно, але під час землетрусу 1827 року була зруйнована. Десять років тому ця церква була відбудована на фундаменті старої церкви.
Інша визначна пам`ятка Старого Міста – знамениті тбіліські сіркові бані. Вважається, що той, хто не був в банях – не побував в Тбілісі. Згідно цього принципу – ми в Тбілісі не були, бо в банях ми так і не скупались. Справа в тому, що вони не такі вже і дешеві, у нас з Вікою було два варіанти – або купатись в банях окремо (там є чоловічі і жіночі бані), або винаймати окрему кімнату з басейном. Перший варіант відпадав – так нецікаво, другий – теж, бо дорого. Був варіант зняти кімнату з басейном разом з Айратом і його друзями, але виявилось, що кімнати ті досить малі, розраховані максимум на 4 людини, тож ми всі туди фізично не влізли б. Ми з Вікою вирішили зекономити гроші (ось до чого призводить не надто контрольована витрата грошей в Батумі) і відмовились від купання в банях. Детально про бані можна почитати тут: http://travelgeorgia.ru/292/
Вид на бані з фортеці Нарікала (напівкруглі куполи – це і є бані).
Покрученими, маленькими і вузенькими вуличками Старого Міста можна ходити цілий день – постійно відкриваєш для себе щось нове. Наприклад – вул. Шардені, де знаходиться багато кафе, кальянних і інших подібних закладів, розрахованих суто на туристів. Або Леселідзе, центральна вулиця Старого Міста, на якій купа сувенірних крамничок, кафе. Між цією вулицею і Курою розташовані основні церкви старого міста – Сіонський собор і храм Анчісхаті – найдревніший храм Тбілісі (побудований в VI ст.). Окрім того, тут є ще багато дрібніших культових споруд.
В центральній частині міста багато різноманітних скульптур.
Щось на зразок пам`ятника Параджанову.
Сіонський собор. Він дуже незручно розташований і його важко фотографувати.
Церква Анчісхаті. Вибрати вдалий ракурс для фотографування теж важко. Все тому, що обидва храми знаходяться нижче рівня землі.
В північній частині Старого Міста (біля храму Анчісхаті) розташований знаменитий театр маріонеток Резо Габріадзе. Театр невеличкий, коло нього розташована годинникова вежа з фігурами. Кожну годину фігурка ангела відбиває час.
А кожного дня о 12-00 посередині башти відкривається завіса копії сцени лялькового театру і маленькі фігурки демонструють нам невелику сценку з життя людини. Шкода, але нам так і не вдалось ні разу потрапити туди до обіду...ось тут є детальні фото і невелика розповідь про цю вежу: http://www.liveinternet.ru/users/mevara/post281895483/
Годинникова вежа біля театру Габріадзе.
Візерунок, викладений з кахлів в нижній частині вежі.
Коротше кажучи – важко описати старий Тбілісі, тут треба побувати. Навіть детальні фото не нададуть вам ефекту присутності. І хоча його шарм очевидно вже попсований туристами, та однак тут можна провести ще дуже багато приємних хвилин!
Так виглядає Старе Місто, якщо дивитись з оглядового майданчика біля пам`ятника Вахтангу Горгасалу.
Навпроти Старого міста, знаходиться район Авлабар, який теж вважається одним з найстаріших районів міста. Тут розташовані найбільший православний храм Грузії – Самеба (або в перекладі – храм св. Трійці), Президентський палац, парк Ріке над Мткварі (де починається канатна дорога на Нарікалу), знаменита церква Метехі, палац цариці Дареджан тощо. Район дуже цікавий і туристу його проминути ніяк не можна.
Церква Метехі і пам`ятник царю Грузії Вахтангу Горгасалу. Саме він переніс столицю з Мцхети в Тбілісі.
Парк Ріке. Прямо по центру будівля канатної дороги, трохи лівіше знаменитий міст, збудований за Саакашвілі, який місцеві називають «Always» за його подібність до жіночих прокладок :) Багато жителів Тбілісі не люблять, а подекуди і ненавидять цей міст і хочуть його знести. Правіше – ще одна футуристична будівля (якщо вірити інтернету – виставковий центр). За нею, на задньому плані – будівля палацу Юстиції.
Пішохідний міст «Always» (неофіційна назва звісно, тому що він схожий на один засіб жіночої гігієни). Цей міст підсвічується світлодіодами, яких там аж триста тисяч. Багато жителів Тбілісі не люблять цей міст, а дехто хоче навіть знести його.
Мури палацу цариці Дареджан. Всередину ми не заходили. Розташований він поруч парку Ріке, де починається канатна дорога.
Вид з замку Нарікала на район Авлабар. Вдалині видно домінанту району – храм Самеба і коло дивних двох «труб» - Президентський палац.
Ще один вид з Нарікали на Авлабар.
Річка Мткварі (Кура) в Тбілісі, коло парку Ріке.
Парк Ріке. Далеко на задньому плані видно гору Мтацмінда, церкву св. Давида з Пантеоном і фунікулер з рестораном нагорі коло телевежі.
Пам`ятник Ніколозу Бараташвілі, грузинському поету-романтику. Пам`ятник розташований біля одноіменного моста, який з`єднує район Мтацмінда з Авлабаром. Від пам`ятника йде найкоротший шлях повз президентський палац до храму Самеба.
Президентський палац.
Храм Цмінда Самеба (Св. Трійці). Це не древній храм, збудований в 1995-2002 роках, але він є найбільшим храмом в Грузії і входить в шістку найвищих православних храмів в світі.
Пам`ятник героям фільму «Міміно». Розташований на площі Авлабар коло однойменної станції метро.
На південний схід від Старого міста, вздовж річки, розташований район Ортачала. Ми в ньому не були навіть проїздом, хоча дещо цікаве тут є – це храм св. Миколи (його добре видно з фортеці Нарікала), невелика Ортачальська ГЕС. Також тут є багато адміністративних будівель – прокуратура, міністерства фінансів і юстиції та Ортачальський автовокзал, на якому обслуговуються переважно рейси в інші країни – Туреччину, Вірменію, Азербайджан тощо.
На північ від Ортачала, на іншій стороні Мткварі знаходиться район Ісані. Район великий, житловий і малоцікавий. Через Ісані проходять дороги з центра Тбілісі далі, в Кахетію. На схід від Ісані розташований величезний житловий район Самгорі (подібний до Дідубе). В цьому районі туристи опиняться лише якщо будуть їхати з аеропорту (він розташований трохи далі на схід), або в Кахетію (тут біля станції метро Самгорі відправляються маршрутки в напрямку Кахетії). Чи якщо захочуть подивитись на футуристичну будівлю МВС Грузії. А в цілому – це абсолютно нецікавий для туристів, найсхідніший житловий район Тбілісі. Далі від цього району на схід знаходиться лише аеропорт і великий ринок Ліло на окраїні міста.
На цьому завершую з оглядом міста і переходжу до продовження опису нашої подорожі. Скажу кілька слів про харчування в Тбілісі. Я вже писав, з коштами у нас було не густо, тому харчувалися переважно в хостелі, купуючи продукти в магазинчиках (їх там безліч! На невеличкому перехресті біля нашого хостелу, в радіусі 50 метрів, я нарахував 8 (!) продуктових магазинчиків, розташованих в напівпідвальних приміщеннях. І це звичайна, далеко не центральна, вулиця в кварталі Мтацмінда). Хоча вибір продуктів там невеликий. Солодощі – переважно українські, м`ясних і молочних виробів явно менше ніж в нас (запам`яталась велика кількість німецьких ковбас). Чого багато – так це різноманітних фруктів, звісно в основному грузинських. В заклади громадського харчування ми за весь час, що були в Тбілісі, ходили лише три рази. Перший раз – лише як приїхали, в паб «Шхара» (нормальні ціни, як для центру Тбілісі. Паб знаходиться за адресою - проспект Руставелі, 38). Другий раз – зайшли з росіянами в популярний серед туристів ресторан «Мачахела» на Майдані. Майдан – це стародавня площа у підніжжя Нарікали біля моста Метехі – самий центр Старого Міста. Ціни тут вищі, адже це туристичний центр Тбілісі. Ну і третій раз пішли вечеряти в підвальне кафе по вул. Лермонтова в районі Сололакі. Адресу вже не пам`ятаю, знаю лише, що там було недорого і смачно. Хоча сам зал в кафе видався якимось незатишним. Ось і все.
В один з днів нашого перебування в Тбілісі ми не могли не поїхати в Мцхету – стародавню столицю Грузії і колиску її державності. Це місто є пригородом Тбілісі і добратись туди нескладно. Але міський транспорт в Мцхету не ходить, тож треба їхати на автовокзал «Дідубе» і там знайти маршрутку до Мцхети. До Мцхети можна добратись і автостопом, але краще і простіше заплатити один ларі і доїхати туди маршруткою. Мцхета – зовсім маленьке містечко (фактично – село), але тут багато історичних і археологічних пам`яток.
Мапа Мцхети і околиць.
Основна історична пам`ятка Мцхети, яка приваблює найбільше туристів – це храм Светіцховелі. Це головний храм в Грузії. Перша базиліка на цьому місці була збудована ще в V столітті, але сучасний храм був побудований на початку XI століття, отже він того ж віку, що і собор Св. Софії в Києві. В соборі довгий час коронували грузинських царів, тут же їх і хоронили (а також членів королівської родини), тож підлога храму вся усіяна надгробними плитами царів, князів і членів їх родини (по цих плитах вільно ходять люди). Також в храмі проводять інтронізацію католікоса (голови Грузинської православної церкви).
Назва Светіцховелі перекладається як «животворний стовп». Така назва пов`язана з легендою про св. Ніну. Коли вона мешкала в Мцхеті, там біля царського палацу ріс кедр, і коли цар Міріан вирішив хреститись і побудувати церкву, то цей кедр зрубали, зробили з нього шість стовпів і вирішили поставили їх в церкві на місці захоронення хітона Ісуса Христа. Шість колон було встановлено, але сьома не піддавалася — вона зависла в повітрі. Просвітителька Грузії Свята Ніна молилася всю ніч, і тоді цей стовп «без дотику руки людської» став на своє місце. Чудодійний стовп мироточив, і це дорогоцінне миро оживляло і виліковувало хворих від важких недуг. Звідси і пішла назва храму — «Животворний Стовп».
Прямо навпроти храму розташований туристичний центр, а збоку кілька відреставрованих під старовину вуличок, де знаходяться сувенірні магазинчики та кілька кафе.
Храм Светіцховелі.
Огорожа храму. На задньому плані на горі видно монастир Джварі.
Житель Мцхети, якого ми зустріли біля входу в туристичний центр.
За кількасот метрів на північ від Светіцховелі розташований ще один духовний символ грузинів – монастир Самтавро. В цьому храмі знаходяться могили першого християнського царя Грузії – Міріама ІІ і його дружини Нани. Саме він і побудував цей храм в середині IV ст (в XI ст. храм був добудований царем Георгієм І). В цьому храмі знаходиться багато інших християнських святинь.
Центр Мцхети.
Храм Самтавро.
На відстані одного кілометра на північ від Самтавро на березі річки Арагві розташовані руїни фортеці Бебрісцихе. Перші згадки про неї датуються X ст. По дорозі від Самтавро до цієї фортеці по лівій стороні дороги є два цікавих об`єкти – це руїни кінотеатру, на місці будівництва якого віднайшли стародавні міські ворота. Кінотеатр добудували, але на першому поверсі зоставили руїни воріт в скляному павільйоні, а сам кінотеатр розміщувався на другому поверсі. Даруйте, фотографій немає, бо я забув зарядити батарею фотоапарата перед поїздкою в Мцхету :((
І другий об`єкт – Могильник Самтавро – археологічний об`єкт, з руїнами поховань, датованих різними періодами – від кінця II тисячоліття до н. е. і до IV ст. н. е. Могильник добре видно з дороги, бо над ним знаходиться щось на кшталт напіввідкритого павільйону. Археологам буде цікаво.
Фортеця Бебрісцихе.
Окрім цих пам`яток, які знаходяться в центрі Мцхети є ще багато різних храмів, руїн фортець, археологічних пам`яток, які знаходяться на відстані кількох кілометрів від центра Мцхети. Щоб об`їхати усі навіть машиною – треба чи не цілий день на це присвятити, ну а для нас – то це треба було тут на два дні мінімум зоставатись, а ми аж ніяк не могли собі це дозволити (в Мцхеті є кілька місць, де можна зупинитись на ночівлю, але абсолютна більшість туристів приїжджає сюди вдень з Тбілісі). З цих причин ми так і не побували в монастирі Джварі (про що зараз дуже шкодую). Для тих, хто захоче побувати в цьому монастирі (сюди варто з`їздити лише заради краєвиду) – є два варіанти як туди потрапити – або замовити таксі, яке вас завезе туди з Мцхети або з Тбілісі, чи можна біля Національного Стадіону сісти на маршрутку № 11 і доїхати до кінцевої зупинки, а звідти пішки пройти кілька кілометрів до монастиря.
Ось це все, що я зміг написати про Тбілісі. Вдень ми як правило гуляли по місту, ввечері сиділи в хостелі і пили вино з росіянами. В Тбілісі ми були в два заїзди – перший – приїхали 22 вересня ввечері і 25 числа вдень виїхали в Кахетію, а другий – 28 надвечір приїхали і 30 вересня вранці поїхали в Кутаїсі. П`ять ночей в Тбілісі – дуже мало, тут можна і 10-15 днів сидіти, постійно знайдеш щось цікаве.
Немає коментарів:
Дописати коментар