Перед самим переходом є багато маленьких магазинчиків, кафе та обмінних пунктів, але курс в них невигідний, тому тим, хто захоче їхати в Грузію зі сторони Туреччини рекомендую міняти гроші вже в Батумі. В Сарпі люди їздять і на пляж, який знаходиться перед самим кордоном. Але особисто мені він видався якимось незручним та на диво багатолюдним як для Грузії.
Перехід кордону в нас зайняв півгодини в одну сторону. А точніше, саме стояння в черзі, бо контроль ми пройшли за 2 хвилини. Все швидко і без зайвих питань зі сторони митників.
Турецька сторона здивувала нас практично повною відсутністю хоч якихось магазинів чи кафе (навіть обмінників ми там не побачили), а також своїм брудом і запахом лайна біля мечеті))) Схоже, нічого святого для турків (чи грузин?) немає. Тому зробивши кілька фото в Туреччині, ми пішли назад, пройшли контроль, і дочекавшись автобуса, поїхали назад.
Вид з турецької сторони на перехід «Сарпі» і на пляж коло нього.
Інфраструктура на турецькій стороні. Скупенько.
Турецький берег.
Наступним пунктом нашої екскурсійної програми було село Гоніо, що розташоване на півдорозі між Батумі і Сарпі. Там прямо біля дороги розміщується стародавня фортеця Гоніо, і там же на березі моря ми вирішили відпочити декілька годин.
Фортеця Гоніо – стародавня фортеця, збудована на місці ще давньогрецького міста Апсарос. Зараз це фактично лише стіни, які добре збереглися, та досить велика кількість руїн будівель, в т.ч. ще з часів Римської імперії. Розміри території всередині стін вражають. За часів Римської імперії тут могло поміститись 5 когорт легіонерів, загальною кількістю близько 1500 чоловік, тобто це було ціле місто, обнесене потужними стінами. Подейкують, що саме на території цієї фортеці похований апостол Матвій. Вхід на територію фортеці (і автоматично в археологічний музей усередині) коштує 2 ларі.
Фортеця-музей Гоніо-Апсарос. Загальний вигляд (це я просто сфотографував картинку в музеї).
Мури фортеці.
Під час ІІ світової війни бастіони фортеці «совєти» перетворили на ДОТи. На фото добре видно амбразуру.
Всередині бастіону.
Руїни базиліки візантійського періоду на території фортеці.
Рештки водопроводу і каналізації в Апсаросі. Тонші труби – водопровід, товстіші – каналізація. Ось так. Наші ж предки в той час навіть уявлення не мали про вбиральні :)
Вигляд з мурів на територію міста. По центру видно будівлю музею і павільйон біля нього.
Після огляду фортеці ми пішли на пляж. Він тут не коло самої дороги, як в Сарпі, а десь метрів за чотириста від неї. Спочатку треба пройти біля кількох багатоповерхівок (які вкупі з явною сільською місциною – наприклад, коровами, які мирно пасуться біля самого під`їзду – створюють трохи сюрреалістичний пейзаж), а згодом через невеликі луки, і вийти на пляж. В Гоніо вже побудований бульвар вздовж моря, подібний до Батумського, але відпочиваючих там не було абсолютно. І море чистіше ніж в Батумі. Ну просто ідеальне місце для відпочинку, якщо у вас є власна машина і вам подобається пляж з великою галькою. Тут ми зупинились до вечора, а тоді автобусом повернулись в Батумі.
Пляж в Гоніо. Ні душі на ньому! Ідеальне місце для тих, хто любить чистий пляж без людей.
Наступного дня ми поїхали в ботанічний сад, де пробули півдня. Взагалі, я вважаю, що бути в Батумі і не відвідати Батумський ботанічний сад – це просто злочин :) Щоправда найкраще відвідати сад влітку чи весною, коли там усе квітне, думаю тоді він виглядає набагато ефектніше.
Сам сад розташований на північ від Батумі, неподалік від траси Батумі-Кобулеті, однак ця дорога проходить в стороні, тому щоб доїхати до одного з входів в Парк (їх всього три) – то треба сідати на міські маршрутки - № 32, якщо до центрального входу і автобус № 15, якщо до східного входу.
Схема Батумського ботанічного саду (натисніть, щоб збільшити).
Ботанічний Сад був заснований Андрієм Красновим в 1912 році (там є його могила) і є одним з найбільших ботанічних садів на території колишнього СРСР (понад 100 га).
Вхід коштує 6 ларі, але він того вартий. Далі будуть просто фото.
Пам`ятник засновнику А.М.Краснову.
Старий платан.
Магнолія.
Цитрусові. Там був цілий сад цитрусових з різними гібридними видами.
Зарослі плюща коло саду цитрусових.
Плющ колхідський.
Трояндовий парк. Шкода, але більшість троян вже перецвіли до нашого приїзду.
Бамбуковий ліс.
Зона рослин з Нової Зеландії.
Банан з квіткою (для тих, хто не бачив, як цвіте банан)...
...і з плодами.
Кипарисовик Лосона. Одна з особливостей цього дерева – його гілки спускаються донизу і укорінюються.
Міні-парк кактусів.
Сумах лаконосний. На табличці, яка була прикріплена до дерева писало, що воно отруйне. Так це, чи ні – перевіряти не стали.
Ліріодедрон тюльпанний (або просто – Тюльпанне дерево). Це не кілька дерев – це одне дерево, яке надломилось і впало на яр, таким чином утворивши своєрідний міст. А гілки з нього стали рости вертикально доверху. Це дерево – одне найбільш популярних місць в ботанічному саду.
Вид з Ботанічного саду на Чорне море. Внизу біля пляжу видно залізничну дорогу і тунель, який йде через гору. На самі горі розташована одна з частин Ботанічного саду.
За день до виїзду з Батумі ми з`їздили в Урекі. Це селище на березі моря в регіоні Гурія, неподалік від Поті, десь кілометрів за 40 від Батумі. Курорт відомий тим, що це чи не єдине місце на березі Чорного моря, де пісок має чорний колір, тому що в його складі міститься велика кількість магнетиту. Цей пісок має лікувальні властивості, відпочивати на такому піску рекомендують тим, в кого є серцево-судинні захворювання або хвороби опорно-рухового апарату тощо.
«Чорні» піски Урекі. Коли ти лежиш мокрий на такому піску, то здається, що ти вивалявся в маковій масі))
Дорога з Батумі на Поті не проходить коло самого моря, тому ми вийшли біля повороту в селище і пройшлись близько півтора кілометра до центра Урекі (який в свою чергу розташований коло пляжу). З траси в центр села їздять кумедні маршрутки (звичайні старі буси «Мерседес» з відрізаним верхом, від чого вони схожі на великі кабріолети), які я чомусь не сфотографував.
По дорозі з Батумі в Урекі, не доїжджаючи до ще одного популярного курортного міста Кобулеті, ми зробили зупинку, щоб оглянути мальовничі руїни візантійської фортеці Петра (грузинською "Петра-цихе"), яка розташована над самим Чорним морем.
Руїни Петра-цихе.
Ось так колишні жителі фортеці бачили Чорне море. І так його бачать сучасні відвідувачі її руїн.
Північний вид з фортеці. Вдалині видно місто Кобулеті.
Один з жителів фортеці. Їх там – неймовірна кількість.
На наступний день після відпочинку в Урекі ми остаточно від`їжджали з Батумі і Аджарії і взяли курс на північ, у Мегрелію.
Немає коментарів:
Дописати коментар